badly_unequal: (диван)
Нічого такого

нічого такого, щоб ти не могла не віддати
холодний мак'ято, боб ділан, три фото, дві дати,
вони не повірять у те, що у цьому весь світ.
нічого такого, що мало б боліти, чи жерти,
ну знаєш, як ласо кохання жере свою жертву,
а іноді навіть буває за вечір по дві.
нічого такого кажу тобі - вітер по сходах -
небесний адмін наче геть переплутав всі коди
і нам не дісталось ні матриці, ні vpn.
нічого такого. мовчанка. метіль тополина
ніяк не виходить забути. ні сердцем, ні клином.
нічого такого. такий собі не хеппі енд.

(с) badly_unequal aka Blacksymphony, rewind
badly_unequal: (Default)


Too far


Дивна якась у тих, у закоханих, фішка -
Намотувати на спусковий крючок усілякі дива
Стояти посеред кімнати наче гігантська неприбрана досі софа,
Кричати слова,
мовчати про те, що насправді то сердце всьому голова,
Дивитися як волосся спадає їй на обличчя,
Курити глибокою ніччю, сопіти у передпліччя,
хапати лишку,
І нишком
Любити її невгамовні долоні на смак.
Коли ти закінчив якийсь там журфак, чи філфак,
Воно не дає тобі сенсу чи змісту, чи, навіть, ознак,
Того, що тепер ти начебто зможешь сказати їй всі ті слова
Підійти надто близько, сидіти too far,
Бо кажуть в амбарних книжках Господніх є навіть така графа:
"Oh, Fuck". "No luck". Чи просто "Як бачиш на цей раз ти лузер, чувак"
Тоді залишається тільки ця кава, обривки паперу, недопалки, тин,
Заховані в риму слова, невідкриті дива,
Безодня тонких парапетів, чуття висоти,
Холодні невипиті зорі, прозорі мости
"Де ти, моє сердце сьогодні?", "Як ти?", "Хто ти?"

І десь там на тлі чорно-білих світлин
Гортається димних кімнат сіро-жовтий хітин
Без неї. Без мене. Без неба. Один.

badly_unequal aka Blacksymphony, 'rewind'

badly_unequal: (Fuck up)
Оставьте в покое мою страну и мою религию. Прекратите приезжать сюда и наводить свои порядки. Иначе она проглотит Вас целиком вместе с костьми и не поперхнется.

українське

Вона в мене є, розташована зліва, під серцем -
Розтрощена трохи, розбита, розкрита, розрита...
Шепоче в ночі в очеретах маленьким озерцем
Й скрипить попід тином старим дерев'яним коритом.
Така собі знищена, тиха, маленька сновида,
На пальчиках ходить і дмухає сонно на свічки
Неначе, як тікет в метро, їй хтось ніжності видав,
Щоб завжди носила в долонях, в губах, в передпліччі.
Всміхалась у небо й стояла на всіх підвіконнях,
Сумною волошкою — очі, мов ті пташенята...
Так буде завжди, до нестями, до болю, споконвік,
Хоч як вони будуть її до землі вигинати...
Хоч як будуть мучить, карать, розбивати, калічить,
Хоч в землю зариють, хоч витруть з усіх географій,
І вирвуть із сердця безжалісно, рвучко, навічно -
Вона оживе, стане храмом, величнішим із парафії -
Господніх вселеньских храмів, що вічно живуть під сонцем,
І квітнуть, і квітнуть, і квітнуть на всіх українських віконцях,
І ниють тобі під ребром
На добро. На добро. На добро.

badly_unequal aka Blacksymphony, 'rewind'
 
badly_unequal: (smart cat)

Лечун

А коли я пишу до тебе, то наче сплю,

Наче всі ліхтарі на світі закрили очі,

І по вулицях міста сновидами ходить люд,

І єдине твоє ім
'я уві сні шепоче.

 

А коли я дивлюсь на тебе, то весь цей світ,

Що лежить на твоїх долонях неначе карта -

Протікає піском між пальцями, гине від

Метафізики і пізнання з його Декартом.

 

Я мовчу, я мовчу до тебе, мов тінь мовчу,

Бо слова полетять за вітром, вони як вітер...

Я загоюю рани, я твій мовчазний лечун

Той, що садить в розбитих душах весняні квіти.


badly_unequal aka Blacksymphony, 'rewind'

badly_unequal: (прыгает на ручку)
Ребекка

Ребекка сидить на столі,
Долонями водить по дереву,
Він був її хлопчиком, берегом,
На щастя розтрощеним келихом
Портом для її кораблів.

Ребекка стара, мов цей світ,
Священна корова, Тортіла...
Коли б вона тільки хотіла,
Забрала б і душу, і тіло,
І стала б холодна, мов лід...

Ребекка - колодязь, діра.
Відкрита незгоєна ранка.
Якщо ти відчиниш фіранки,
То станеш мов вітер. До ранку
Продовжиться ця її гра...

Ребеці тут сумно самій.
Ребекка прозора, мов привид.

І всі її зриви, розриви,
І серце під молотом зливи,
І "мамо, який він красивий"
І "мамо, який він не мій"
Вона зашиває в комір.

Ребекка живе у ніде.
/Не смій так тікати, не смій,/
То пам'ять її наче змій,
Повзе по кінцях її вій...
Сто років повзе. День у день...

badly_unequal aka Blacksymphony 'rewind'


badly_unequal: (щастя)
Терновий янгол

І от ти чіпляєш ту дурість собі на гачок,
Сидиш на даху і тихенько балакаєш з ніччю,
І тисне, і тисне щось у правому передпліччі...
Вітер слова нецензурні викрикує в самую пику,
І небо стає наче всесвіт - безкрає і дике,
А ти його ловиш і ловиш в дірявий сачок...

І все до сьогодні вкладалось в потік мікросхем,
І грілось в долонях, і поруч тихенько сопіло
І падало в сутінках місячним крошевом білим...
Нині всі армії світу стволами затиснули душу
Тепер в передпліччі щось жме і навпомацки душить...
А ти про це знаєш і киснеш беззахисним пнем...

Навряд чи ти зможеш втекти, чи змінити пароль...
Лети вже, дурна, бо попалась і крила сховати
Тобі вже не вдасться... А в їхні колючії грати
І тернові сітки тебе не зловить. Ти ж терновий янгол
А янголи можуть стрибати в відкриті фіранки
І бути примарним коханням з тих впертих таро...

Вони не долюблюють янголів, кішок і сни,
І судячи з цього тебе не запросять у гості...
Їх леза, що ріжуть "несправжнє" нестерпні і гострі -
Бачиш, ведуть в небуття тебе, в темряву, в голод, і в морок
Не стій на шляху їхніх лопастей хижих і мокрих
Бо ти захлинешся у болі і смраді вини...

Облиш, напиши їм про небо на білих листах,
Нехай вони ловлять краплини всесильної зливи,
І вогники в місячнім сяйві легкі й мерехтливі...
Нехай запускають в спустошене, дике і темне ніде,
І нехай заторочують в комір байдужий свій день,
Читають анонси і плачуть, бо їм не літать.

badly_unequal aka Blacksymphony 'rewind'



badly_unequal: (Default)
Безодня народжує віру...

Вона залишається спати в холодному ліжку,
Без неба, без серця, без зброї, без права на вибір,
Неначе з-під ніг в неї землю хтось бутсами вибив,
А потім, коли вона встала, підставив підніжку...

Вона залишається спати в руках у безодні,
Що горне її у обійми неначе дитину
І все, що навколо вирує потоком невпинним,
І ділиться на мікрокосмоси, атоми... Сотні

світів, де таких, як вона не існує напевно...
А янголи крила їй шиють на виріст, у тиші...
То, Господи, правда? Вони її тут не залишать?
Бо, Господи, пальці безодні колючі, мов терни...

А янголи стелють в безодню високі аїри,
І стежки малюють, що можна гуляти босоніж...

І посеред тиші і холоду дикого проміж

Безодня народжує доньку, народжує віру...

badly_unequal aka Blacksymphony, 'rewind'

Специально для одного товарища:)



badly_unequal: (Default)
Не йди від мене, ніколи не йди.
Я ховаю свій біль у облличях дощу
Ніби можна сховати його чи знайти...
Не йди,
я тебе не пущу...

Ти пісня на смак і ранковий сніг -
Холодний шепіт, безодня істерик...
Поки я спала -
ти писав всі мої пісні,
Малював мені берег...

Я зірву тебе, чуєшь? Зірву... Зірву!
Мені страшно тут спати,
в цій холодній траві...
Я пущу тобі в сердце
отруйну стрілу.

Вже пустила...
Лови...

Не йди від мене, ніколи не йди.
Я без тебе не зможу згадати хто я.
Я купаю долоні в піску
не твоїх слідів,
Я - спустошена Троя...

Blacksymphony, 'rewind'

Profile

badly_unequal: (Default)
badly_unequal

November 2013

S M T W T F S
     12
34 56789
10 1112131415 16
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

  • Style: Caturday - Longhair for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 10:37 pm
Powered by Dreamwidth Studios